«Гілки попереду розступилися — і на стежку хтось вийшов. При світлі місяця виднівся лише силует, але Подкін одразу зрозумів: такого височезного, кремезного велетня він серед кролів ще ніколи не бачив. З голови велетня стриміла пара оленячих рогів. Такі роги мала тільки одна істота. Подкін більше не сумнівався — ні, це йому не сниться.— Герн, — прошепотів він. — Мисливець Герн.— Ні, Поде, — прошепо...